Празник Успіння Пресвятої Богородиці

 Прадавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві виявив своє особливе значення передусім в нашому літургійному році. Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а замикає Її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: "Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Присно Діви Марії".

Хоча празник Успіння нагадує нам про сумну подію смерті, і все ж таки він належить до радісних празників. Богослужіння празника Успіння повне радісних і веселих пісень. В цей день Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до життя вічного, вічної слави Свого Сина, та що з Її Успінням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на Її чудесне Успіння та на установлення празника Успіння.

Чудесне Успіння Пресвятої Богородиці

День смерті Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успіння, бо Її тіло після смерті не зазнало зітління, але разом з душею було взяте до неба. Ми не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це Євангелія нічого не згадує. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів та узгоджена позиція святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніша записана згадка, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, подана в творі, який у Західній Церкві відомий як "Перехід Святої Марії", а на Сході той самий твір має назву "Слово про Успіння Святої Богородиці". Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця ІІ-го або початку ІІІ-го століття, а інші ставлять його аж на кінець VI-го століття.

З цього твору довідуємося в подробицях про святе й чудесне Успіння Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія: Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і сповістив від імені Її Сина Ісуса Христа час Її переходу до вічності. На день Її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Фоми. Божа Мати виявила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії біля своїх батьків і свого обручника св. Йосифа. Сам Ісус видимо в супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли Її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека Апостол Фома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гробницю відкрили, то Її тіла там вже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер всі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом і душею була взята на небо.

Від початку VI-го ст.. храм Успіння в Гетсиманії починає собі приписувати, що в ньому знаходиться гріб Пресвятої Богородиці. А храм на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак по сьогодні історики не висловили нічого певного - ні про місце її смерті, ані про місце її гробу. Одні доказують, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять, що в Ефесі, куди і мав її забрати з собою св. Євангеліст Іван Богослов. 

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який підкреслив догму про її Богоматеринство. В творах св. Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Св. Епіфан Кипрський (†1403) пише: "Хай досліджують св. Письмо і не найдуть там свідоцтва ані про смерть Марії, ані про те, що Вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що Вона похована чи не похована. І коли Іван перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв з собою Пречисту Діву".

В IV-му столітті починають церковні письменники, на основі передання, писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це св. Григорій з Тур (†594), а на Сході єрусалимський патріарх Модест (†634), який перший мав проповідь про Успіння, св. Андрій Критський (†712) та св. Іван Дамаскін (†749). Два останні св. Отці мали по три проповіді про Успіння.

Під кінець VII-го і початку VIII-го ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на Її чудесне Успіння, але і на Її вознесіння на небо з тілом і душею. Найбільш цікаве і речове свідоцтво про Успіння подає св. Іван Дамаскін. Він у своїй другій проповіді про Успіння, посилаючись на до сих пір нам невідому "Історію Євтимія", де говориться, що після того як Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву в честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царгороду, то хотіла там зложити тіло Пресвятої Богородиці. З цією справою вона звернулася до єрусалимського патріарха Ювіналія (†458), який тоді якраз був на Халкидонському Соборі (451 р.). Він переказав її звернення про те, що після створення гробу для Апостола Фоми там не знайдено тіла Божої Матері. Замість тіла він прислав Пульхерії, похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, що зібрав усю традицію про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Калліст Ксантопул (†1335). 

У святого Івана Дамаскіна ясно виступає віра в нанебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей про її Успіння він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівочість при своїм Народженні, зберіг і її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, які Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір Бога".

В нашому Богослужінні на день Успіння відбивається вся традиція і віра Церкви перших століть у Її чудесне Успіння і нанебовзяття з тілом і душею. "В молитвах вічно чуйну Богородицю — каже кондак празника — і в заступництвах непохитне уповання гріб і смерть не затримали, бо її як Матір Життя переставив до життя Той, Хто вселився в її дівоче лоно". "Ангели творять хор з Апостолами і з острахом глядять на Ту, що від життя переходить до Життя, і яка родила Творця життя". Св. Церква радіє Успінням Богоматері, бо в небі Вона за нас заступається. "Ти в Різдві зберегла Дівочість — каже тропар празника — а в Успінні не оставила світу, Богородице, і перейшла до життя будучи Матір'ю Життя. І молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші”.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Празник Успіння належить до найдавніших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі незабаром після Собору в Ефезі. Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Ефеського Собору, наголошувало на привілей Її Богоматеринства і тому називалося "Свято Марії-Богоматері".

В одній з похвальних бесід на честь Преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 28 серпня "Пам'ять Богоматері", це є пам'ять Її Успіння. В Сірії в V-му столітті цей празник мав назву "Пам'ять Блаженної".

В VI-му ст.. цей празник дістає свою теперішню назву: "Успіння Пресвятої Богородиці". В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одинаково. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6-го січня, а празник її Нанебовзяття 9-го серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6-го січня святкує "Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії", а 9-го серпня "Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо". Вірменська католицька церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18-им серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і приказав святкувати його 13-го серпня, бо тоді він отримав перемогу над персами.

На Заході празник Успіння під впливом Сходу появився дещо пізніше. Він був прийнятий у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різному часі. Рим ідучи за Сходом святкував Успіння 15-го серпня. Франція 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року 18 грудня. В римському місяцеслові з 7-го віку, що приписують святому Ієронімові, 18 січня сказано: "Смерть Пречистої Діви Марії", а 14-го серпня: "Нанебовзяття". Однак римський календар з 8-го століття має вже тільки один празник Успіня, який припадає на 15 серпня.

У Західній Церкві починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870) дедалі більше проявлялись намагання, щоб загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Нанебовзяття Пречистої Богородиці проголосити догмою святої віри. Це завдання взяв на себе папа Пій XII (†1958). Він зібрав і проаналізував думки всіх єпископів Католицької Церкви і згрупував їх в Апостольській Конституції "Всемилостивий Бог" з 1-го листопада 1950 року він цілому світу урочисто проголосив: "Владою Господа нашого Ісуса Христа, св. Апостолів Петра й Павла і нашою власною повагою проголошуємо, заявляємо й очеркуемо як Богом об'явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Присно Діва Марія, сповнивши свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави".

В нашій Церкві з празником Успіння зв'язані ще два інші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2-го липня, і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії — 31-го серпня.

В Україні є звичай благословити зілля на Успіння. Наш Типік о. Дольницький каже: "Де є звичай, то після Заамвонної молитви або після відпусту Літургії, має бути благословення зілля".